Наслідки психотравм, особливості бойового досвіду та нові методи лікування ПТСР обговорювалися в програмі журналіста Дмитра Тузова на радіо NV за участі начальника медичної служби Національної гвардії України, полковника, доктора медичних наук Всеволода Стеблюка.
Дмитро Тузов акцентував, що кожен ранок українців починається з новин, які самі по собі стають фактором стресу, а тема посттравматичного синдрому актуальна наразі для всіх – цивільних і військових.
«Ми вже 11 років, хтось з періоду повномасштабного наступу, перебуваємо у важкій стресогенній ситуації. Стрес – це реакція організму на надзвичайні подразники, на важкі події, на інформацію, яка надходить, на психічну травму. Військові, цивільні, які потерпають від бомбардувань, смерті дітей, втрата близьких людей і все це разом не робить, на жаль, наше суспільство здоровішим. Ми реально маємо і будемо мати проблеми в найбільш далекій перспективі. Війна не закінчиться з останнім пострілом. Вона буде жити в нас десятиліттями. І ми медики, психологи і соціальні працівники, і взагалі суспільство маємо докладати масу зусиль, щоб закінчити війну в наших душах», – охарактеризував ситуацію Всеволод Стеблюк.
Як бойовий медик полковник Стеблюк мав свій досвід участі у військових діях, внаслідок чого отримав ПТСР і проходив лікування. Зокрема, для встановлення діагнозу треба, щоб пройшло мінімум 3-6 місяців від отримання психічної травми. «За аналізом світових джерел, раніше на першому місці психотравмуючих факторів були зґвалтування, на другому – ДТП, далі стихійні лиха. Зрозуміло, що війна – це суцільна психотравмаюча ситуація, але й тоді ми не можемо говорити, що у всіх поголовно буде ПТРС. Є чіткі діагностичні критерії, флешбеки, уникання, розлади сну. Є чітко визначена патологія. На жаль, трапляється у військових, навіть найбільш мужніх і найбільш підготовлених, професійних. Я не можу себе зовсім віднести до супер військових, але після Іловайська в мене був ПТСР, який накрив мене через півроку і це було жахливо, – розповів Всеволод Стеблюк – Я не міг спати, коли закривав очі я їхав дорогою соняшниками, потім майже до початку великої війни, до цих скажених бомбардувань, я не міг бачити соняшники в полях. В мене виникали флешбекі, я знову повертався в Іловайськ…Я в повній мірі відчував, що таке ПТСР, і лікувався комплексно. Потім зайнявся цією проблемою і почав її вивчати».
Крім ПТСР, є ще посттравматичне зростання, коли стрес не призводить до повної безадаптації, не валить людину, її стійкість, здатність розуміти ситуацію, а навпаки, людина переходить цей стрес і зростає. Тому військовому достатньо пройти додаткове медичне освідоцтвування, і далі жити, служити без мітки в медичній книжці.
В МВС зараз ведеться серйозна робота, тому що ментальне здоров’я – один з пріоритетів міністерства. Вивчається попередній досвід, ще з 2014 р., перші пропозиції по декомпресії були розроблені саме в Національній гвардії. Також є обмін досвідом, зокрема навчання в США на базі військових ветеранських центрів для фахівців. Розвивають різні методологічні підходи до реінтеграційних заходів до звільнених з полону.
«В Нацгвардії розпочали пілотний проект по впровадженню технології віртуальної реальності для лікування ПТСР. Суть підходу в тому, що коли з’ясовується подія-тригер, яка запускає флешбеки, вона моделюється у віртуальній реальності і пацієнт занурюється в неї. Це серйозна програма і потім ця ситуація долається у віртуальній реальності. Переваги віртуальної реальності: максимальне наближення, максимальне занурення, і менший вплив супротиву негативізму у відносинах між психотерапевтом і клієнтом-пацієнтом. Віртуальна реальність дозволяє цей бар’єр прибрати і більш ефективно проводити психотерапевтичний вплив», – додав Всеволод Стеблюк.
Наразі лікування ПТСР має свій протокол, який був затверджений в Україні в 2016 році і передбачає низку доказових методів, зокрема EMDR і когнітивно-поведінкову терапію. Нові результати досліджень поступово дозволяють розширювати спектр засобів для діагностики і лікування.
Експерт зазначив, що ментальні розлади це не тільки психологічна чи медична проблема, тому важлива інформаційна робота, просвітництво і взаємопідтримка. Попри великий перелік викликів – соціальних, політичних, економічних, – суспільство має бути налаштоване на одужання.